Визначення місця проживання дитини з одним із батьків

Досить поширеним питанням з яким звертаються клієнти до адвокатів є питання щодо визначення місця проживання дитини коли батьки розлучилися чи вирішили прожити окремо.

Вирішення цього питання є наслідком того на користь кого з батьків будуть виплачуватися кошти на утримання дитини, який саме буде графік зустрічей одного з них та їх родичів та у випадку необхідності вирішення питання лікування, відпочинку та виїду за кордон та інше.

Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.

Згідно з чинним законодавством, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (яка не досягла 14 років), спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Чинним законодавством передбачено наступні шляхи вирішення питання:

• укладання нотаріально посвідченого договору про визначення місця проживання дитини.
• визначення місця проживання дитини шляхом звернення до відповідного органу опіки та піклування
• визначення місця проживання дитини шляхом звернення до суду.

Договором про визначення місця проживання дитини можна закріпити будь-які права та обов’язки батьків, погодити графік зустрічей дитини того з батьків хто проживатиме окремо та у випадку необхідності їхніх родичів, визначити розмір аліментів та інше. Такий договір в обов’язковому порядку посвідчується у нотаріуса.

Щоб вирішити спір за допомогою органу опіки та піклування необхідно подати заяви до служби у справах дітей за місцем проживання дитини та необхідні для цього документи.

Служба у справах дітей після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною складає висновок про визначення місця проживання дитини та подає його до органу опіки та піклування для прийняття рішення.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При вирішенні питання місця проживання дитини враховують ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батьків, вік самої дитини, стан здоров'я, висновок органу опіки, акт обстеження умов проживання батька та матері, висновок спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження, відносини між дитиною та батьками та інше.

Звертаю увагу, що не можна передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має заробітку, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами та/ або своєю поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини може бути оскаржене до суду.

Звернутися до суду із заявою про визначення місця проживання дитини може один із батьків. Позовна заява подається до місцевого суду за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування відповідача.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування на виконання ухвали суду подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Звертаю увагу, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Важливим є те, що по досягненню дитиною десятирічного віку у неї з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.

Тобто, при розгляді заяви про визначення місця проживання дитини враховується всі обставини, докази, висновок органу опіки та піклування, обов’язково не має бути проігнорувана особиста схильність дитини до одного з батьків та думка дитини може мати визначальне значення.